Китай – країна оповита міфами. Більшість із них, як би це дивно не звучало, транслюються людьми, які ніколи навіть не були у Китаї. Однак за звичним уявленням про Китай виключно як країну драконів, імператорських храмів, червоних ліхтариків та філософії Конфуція відкривається зовсім інший, сучасний Китай. Про стереотипи, культурні контексти та сучасну китайську літературу як спосіб пізнання країни поговорили з китаєзнавцем, співзасновницею українського подкасту «Створено в Китаї», перекладачем китайської літератури і музикантом Мар’яною Савченко.
У дослідженні Китаю європейцями є безліч бар’єрів, зокрема мовний, культурний, інформаційний, які досить складно долати. Як складалася Ваша історія пізнання Китаю?
В мене довга історія з китайською культурою. Я навчалася у Київській гімназії Східних мов, вивчала китайську мову з першого класу. І це не був вибір виключно моїх батьків, це був і мій власний вибір, підкріплений цікавістю до Сходу. Китайська мова і культура стали моєю пристрастю, тож після школи я продовжила вивчати мову в університеті Шевченка, потім поїхала в Китай отримувати другу освіту з китаєзнавства (за напрямком політика і міжнародні відносини сучасного Китаю), закінчила навчання в Пекіні й залишилася там працювати на наступні 11 років. Зараз я навчаюся в аспірантурі, продовжую досліджувати Китай, навіть перебуваючи вдома, в Україні.
Чим ви займалися у Китаї?
Є чимало міфів про Китай, окрім драконів із ліхтариками є ще сприйняття Китаю просто як великої фабрики найдешевших і найжахливіших товарів. І ці стереотипи продовжують існувати серед широкого загалу, хоча Китай вже давно перебудував вектори економіки, бізнесу, технології.
За освітою я філолог, китаєзнавець і музикант. У Китаї я викладала в університеті, працювала у сфері музичної і театральної освіти, а також як перекладач, музичний режисер, незалежний автор і виконавець, саунд-артист.
Різність культур величезна. Чи відчувається вона коли приїздиш з України у Китай і навпаки, коли повертаєшся?
Третина життя пройшла там, суттєва частина моєї особистості вихована китайською культурою. Звичайно, суспільство, культура і наші країни абсолютно різні. Особливо це відчувається, коли приїздиш і живеш там певний час. І з цим мабуть стикалися навіть сходознавці, китаїсти: на Заході ти уявляєш собі Китай із імператорськими храмами десь у хмарах з порцеляновими дзвіночками, а коли потрапляєш до країни, то абсолютно не розумієш, що відбувається. Зараз інформації про Китай стало більше, але в 90-ті, на початку 2000-х навіть, вивчаючи мову, доступу до реальної інформації, актуальної всебічної аналітики майже не було. Складно було уявити собі, які трансформації насправді там відбуваються, який рівень розвитку цієї країни і в якому темпі вона живе. Якщо говорити про Європу і Китай, традиційно й ціннісно вони зовсім різні. Але в Китаї багато речей мені дуже імпонують, особисто мені комфортно жити там, повертаючись додому, я розумію, що вже не так просто перелаштуватися на наш лад. Проте сам Китай дуже різний, до того ж він постійно змінюється, особливо якщо порівнювати життя мегаполісів і віддалених куточків країни, між ними може бути прірва довжиною в десятиліття.
Ви сказали дуже цікаву річ, що в розумінні європейця, зокрема українця, Китай – це, щось таке з драконами і червоними ліхтариками…
Є чимало міфів про Китай, окрім драконів із ліхтариками є ще сприйняття Китаю просто як великої фабрики найдешевших і найжахливіших товарів. І ці стереотипи продовжують існувати серед широкого загалу, хоча Китай вже давно перебудував вектори економіки, бізнесу, технології. Вони чимдалі стають технологічною країною, здатною не лише виробляти базові товари для всього світу, а запроваджувати інновації. Але звісно, дракони з ліхтариками теж є, тому що це традиції і вони зберігаються. Класична філософія, звичаї передаються від покоління до покоління, вивчаються в школах, деякі засади апропріються також офіційною ідеологією сьогодні. Тому в Китаї ви побачите сусідство чогось надзвичайно інноваційного, високотехнологічного і суто традиційних речей, ніби два світи співіснують.
Там неймовірно багата й багатонаціональна культура, але також дуже неоднорідне суспільство. А коли ми говоримо про великі міста, в яких понад 20 млн жителів – це вже зовсім інша, глобальна історія. І не тільки сам Китай такий різнобарвний, але й люди з усього світу, які навчаються там, живуть і працюють, вносять свої культурні особливості, надаючи особливого колориту.
Тобто інші культури, західні в тому числі впливають на сучасні китайські культурні та суспільні контексти?
Останнім часом імідж Китаю в глобальному інформаційному полі, на жаль, формується або через рупор офіційних китайських ЗМІ, які транслюють доволі однобоку цензуровану повістку, або ж навпаки, крізь призму скептично налаштованих до “китайської загрози” західних медіа. Проте такі узагальнення призводять лише до множення стереотипів, важливо розуміти, що ця країна не живе виключно колонізаторськими амбіціями і що партійний курс не тотожний цінностям цілого народу.
Звичайно, до того ж китайці інтенсивно вивчають Захід, переймають досвід. І якщо подивитися на статистику, то ми побачимо, що у топових ВНЗ світу навчається дуже багато китайців. Здебільшого вони повертаються після навчання у Китай. І уряд стимулює повернення талановитих студентів, спеціалістів з топовим західним досвідом, для того, щоб продовжувати розвивати цей досвід у себе. Китайці активно почали звертатися до Заходу ще на початку ХХ століття, коли була повалена Цінська імперія і почався рух за модернізацію. Тоді китайські інтелектуали, культурні, суспільні діячі навчалися в Японії, Європі, а потім і в Америці. Китайці зацікавлені насамперед у своїх прогресивних спеціалістах, але й іноземних теж кличуть у Китай (принаймні, в допандемічні часи). Певна річ, для іноземців є обмеження, тебе не всюди пустять і можливо тобі не всюди настіж відкриють двері, але там ти розумієш, що обмін досвідом їм потрібен і вони до нього дуже відкриті.
Зараз ви займаєтеся перекладами сучасної китайської літератури українською мовою. До того ж, запустили свій проект – подкаст “Зроблено в Китаї”, де можна почути багато цікавої актуальної інформації про східну літературу, культуру.
Так. Художнім перекладом займаюся з 2015 року. Мене цікавить саме сучасна китайська література, тому що її насправді не так багато перекладають, не так багато знають в Україні. Хоча є багато цікавого матеріалу світового рівня, який дуже хотілося б донести саме українською мовою. І в нас із Надією Кірносовою, професором та викладачем кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Інституту філології КНУ ім. Т.Г. Шевченка, моїм співавтором подкасту народилася ідея організувати проект і привернути увагу до цього сегменту. Тим паче в Україні є не лише багато китаїстів і поціновувачів китайської культури, але й книголюбів, яких би могла зацікавити така інформація. Ми запрошуємо в наш подкаст різних фахівців (письменників, перекладачів, китаєзнавців) та обговорюємо з ними актуальні питання, книги. Проект молодий, подивимось, як він буде розвиватися. Поки що ми фокусуємося на художній літературі, але ми аналізуємо твори китайських авторів у контексті історичних та суспільних питань. Тобто це не просто літературознавчі бесіди, нам цікаво вивчати сучасну літературу та процеси, які в ній відбиті, співставляючи її з соціальним та культурним дискурсом Китаю починаючи з 70-х років минулого століття, тобто приблизно від початку політики реформ та відкритості.
Тобто якщо ми хочемо дізнатися про Стародавні Китай – потрібно читати давньо-китайську літературу. Про сучасний Китай – розкаже література сучасних авторів?
В Китаї ви побачите сусідство чогось надзвичайно інноваційного, високотехнологічного і суто традиційних речей, ніби два світи співіснують.
Скажімо так, сучасна китайська література розкаже більше про те, як сучасні китайці сприймають сучасний Китай. Тому що коли ми читаємо класичні тексти і класичну філософію – це погляд із сивини віків, неодмінна складова частина китайської культури, яка формує ментальність. Це все важливо знати і розуміти, але стародавні тексти не відображають погляди на сучасні суспільні процеси і на те, як їх переживають самі китайці. За останні 40 років в їхньому соціумі, в культурі багато чого відбулося і в літературі сформувався абсолютно новаторський стиль. Також варто звертатися до авторського кіно, незалежної музики, сучасного мистецтва. Там багато ідей і естетики, які не показують по CCTV. Останнім часом імідж Китаю в глобальному інформаційному полі, на жаль, формується або через рупор офіційних китайських ЗМІ, які транслюють доволі однобоку цензуровану повістку, або ж навпаки, крізь призму скептично налаштованих до “китайської загрози” західних медіа. Проте такі узагальнення призводять лише до множення стереотипів, важливо розуміти, що ця країна не живе виключно колонізаторськими амбіціями і що партійний курс не тотожний цінностям цілого народу. Не все однозначно. На мою думку, для того, щоб розуміти сучасних китайців необхідно читати саме сучасних письменників. Тому що це творчий погляд вільної людини, яка рефлексує процеси, що відбуваються в країні, без пропагандистських лозунгів та заангажованих контекстів, хоча звичайно є і пропагандистські письменники, конформісти. Але загалом китайські інтелектуали, літератори – люди з широким кругозором і нестандартним мисленням. Водночас це не означає, що відкриваючи книгу китайського автора, ви читатимете щось незрозуміле, філософське, суто китайське.
Які автори зараз найвідоміші в Китаї?
Це нескінченна тема. Якщо цікаво – можете послухати наш подкаст. Ми зазвичай даємо посилання на те, де знайти авторів, що почитати. На жаль, в силу того, що мало перекладено українською, деякі книги важкодоступні. Англійською китайські та китайськомовні автори перекладаються активно, російською теж перекладають, те що перекладено українською можна на пальцях полічити. Однак є й знані як у себе на батьківщині так і у світі сучасні письменники, твори яких видано українською – Мо Янь, Май Цзя, Алай, Лю Цисінь, Цзя Пінва, тайванський автор У Мін’ї. І потихеньку до них зростає цікавість читачів, у тому числі й в Україні.
