В’ячеслав Лисенко: “Під час коронакризи світ здригнувся, відчувши свою залежність від Китаю”

10 хвилин читати

У столиці України відбувся VII «Київський міжнародний економічний форум» – один з найбільших у Східній Європі міжнародних форумів, що об’єднує представників бізнесу, влади та суспільства для обговорення ключових економічних питань та глобальних трендів. Захід, в ході якого відбулося 25 панельних дискусій відвідали понад 1500 учасників. Своїм баченням майбутнього світової економіки поділилися понад 120 спікерів з провідних міжнародних організацій і приватних компаній.

Але криза показала: в контексті подорожчання фрахту, з’явилася величезна кількість запитів з середовища китайського бізнесу. І це їхня ініціатива, китайці завжди шукають нові можливості. Наразі їхній фокус спрямований на перенесення виробництва ближче до місць закупівель сировини

Головне питання форуму у 2021 році – світ в епоху радикальних змін. Уміння швидко адаптуватися до нових умов – важлива запорука успіху в сучасній економіці. Постійні технологічні розробки та інноваційні виклики змушують підприємців швидше приймати рішення щодо розвитку бізнесу. Ризики зростають, час на прийняття рішень зменшується. Як не втратити пильність в гонитві за трендами та домогтися сталого розвитку бізнесу? Що ефективніше: ретельне планування або вміння швидко реагувати на запити ринку? Саме ці питання обговорювалися на тематичній панелі “Нові бізнес-стратегії в новій економіці”.

За словами одного зі спікерів В’ячеслава Лисенка, який вже 25 років веде бізнес з Китаєм, у КНР слово «криза» – це два ієрогліфи: втрати і можливості. «У Китаї говорять так: не турбуйтеся про втрати, вони й самі про вас потурбуються, шукайте можливості. В період коронакризи ми спостерігаємо, як Китай залишився у виграші по багатьом позиціям, починаючи від продажів матеріалів і закінчуючи логістикою. Китайці швидко приймають рішення і швидко реалізовують  їх», – зазначив В’ячеслав Лисенко.

У Китаї говорять так: не турбуйтеся про втрати, вони й самі про вас потурбуються, шукайте можливості

Експерт вважає, що в найближчі 6 місяців вартість фрахту з Китаю точно не знизиться, а, навпаки, збільшиться. Але ми всі продовжуватимемо платити, бо вже підсажені на «китайську голку». «Наша компанія зробила неабиякі прориви в момент коронакризи: найкращі інвестиції, збільшення капіталізації компанії. Це сталося, тому що ми тримали виключно один фокус – де та єдина можливість, яку ми не бачимо. Коли ми її знаходили, то швидко приймали рішення і діяли. В результаті цього, капіталізація нашої компанії і збільшилася в 2-3 рази», – розповів спікер.

Джерело фото: Київський міжнародний економічний форум

Серед інших, обговорювалося питання стосовно китайських інвестиційних вливань в Україну.

«Китай хоче і буде інвестувати туди, де бачить свої інтереси й туди, де його інвестиції точно не пропадуть. Чи є Україна наразі такою привабливою та безпечною для інвестицій? Напевно, ще ні. Інакше ми б вже побачили тут велику кількість китайських інвестицій. Поки що ми можемо спостерігати їх здебільшого на папері. У Китаї спочатку завжди йдуть урядові інвестиції, за ними бізнес-інвестиції. Але криза показала: в контексті подорожчання фрахту, з’явилася величезна кількість запитів з середовища китайського бізнесу. І це їхня ініціатива, китайці завжди шукають нові можливості. Наразі їхній фокус спрямований на перенесення виробництва ближче до місць закупівель сировини. Вони пропонують: давайте ми візьмемо свої заводи та поставимо у вас, адже вся основна сировина знаходиться у вас. Як виглядає процес: ми веземо сировину з України, обробляємо її у себе, а потім експортуємо назад у Європу. Враховуючи нинішню ціну на фрахт – такий виробничий та логістичний ланцюжок має величезну додаткову вартість. Якщо наводити конкретні приклади, ось один з актуальних проектів, по якому йдуть перемовини – виробництво одноразового посуду з біорозкладних речовин, тобто з кукурудзяного крохмалю. Така продукція виробляється і продається в Європу. У Китаї функціонує кілька заводів, які завантажені таким виробництвом на 100%. Кукурудзу вони купують в Америці або у нас, транспортують у Китай для переробки, у себе виробляють продукцію та продають. Вони пропонують: ми залишимо продажі у себе в Китаї, споживач навіть не дізнається, де відбувається виробництво. Але ідея така, давайте ми завод поставимо в Україні, тут сировина і виробництво, так ми заощаджуємо на вартості фрахту, а зараз це великі гроші, близько 40% на додану вартість продукту – виходить класний бізнес. Тобто китайці про це не просто думають, китайці вже  шукають партнерства. І коли ми говоримо їм, ось конкретний кейс: завод (2 лінії) коштує близько 200 мільйонів, давайте ми будемо партнерами. Вони кажуть: ні, не треба, грошей у нас багато, ви нам забезпечте робочі місця й адмінпідтримку, ми вам за це дамо опціон, а в капіталізацію нашу не лізьте. Я кажу: вибачте, у нас теж гроші є, у нас теж є інвестори та розумні люди. Тому, мені здається, нам, українському бізнесу, зараз потрібно подумати на предмет того, які виробництва можна розмістити у себе, і тоді не китайці знову отримають додаткову вартість, а ми, як український бізнес почнемо отримувати дохід  і будувати нову економіку, створювати робочі місця, бо у нас зараз дійсно хороший момент для цього», – вважає В’ячеслав Лисенко.

Джерело відео: Київський міжнародний економічний форум

Ближче до кінця тематичної панелі прозвучали певні стереотипи про Китай, щодо масовості та низькопробності підробок, а також відсталості виробництва. На подібні меседжі В’ячеславу Лисенко довелося «виступити» у звичній для себе ролі – «адвоката» Китаю.

«Не згоден, що там зараз відстале виробництво! Там зараз найсучасніше виробництво і великою кількістю високоякісної продукції китайського виробництва ми користуємося. І ось цей жарт про те, що «Бог зробив світ, а все інше зробили в Китаї» – цілком має право на життя. Згадайте, що сталося в момент коронавірусу, весь світ здригнувся, коли Китай зупинив виробництво та постачання багатьох комплектуючих. В цей момент весь світ зрозумів, наскільки він залежний від китайського виробництва, і що у багатьох країнах недиверсифіковані ринкові ризики. Після цього багато країн, і США в тому числі почали замислюватися над тим фактом, що економічна безпека національних виробництв повністю залежна від Китаю. І усі стрімко почали диверсифікувати ринки, купувати в інших виробників, щоб не бути залежними від Китаю. Світ жахається цієї залежності. І для України, я вважаю, це теж новий етап, який потрібно використовувати. Але порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих, тому нам, поки що на державу сподіватися немає сенсу. Порятунок свого бізнесу та своєї економіки – питання покладене на самого ж бізнесмена і потрібно замислюватись, як ми можемо використовувати цей момент, коли ті ж європейські або американські споживачі готові для диверсифікації ризиків купувати в інших країнах», – зазначив В’ячеслав Лисенко.

Українському бізнесу, зараз потрібно подумати на предмет того, які виробництва можна розмістити у себе, і тоді не китайці знову отримають додаткову вартість, а ми, як український бізнес почнемо отримувати дохід і будувати нову економіку, створювати робочі місця, бо у нас зараз дійсно хороший момент для цього

Експерт вважає, що європейське або китайське виробництво – це питання аналізу і цифр на предмет, де буде дешевше? «Припустимо, кран компанії «Liebherr» коштує в Німеччині 700 тисяч євро, китайський кран «Zoomlion», який скопіювали один в один і навіть беруть всю електроніку у «Siemens», в Китаї коштує близько 200 тисяч доларів. Це вже самому споживачеві вирішувати, купити три крани «Zoomlion» і, якщо один зламається – викинути, або взяти один «Liebherr» і користуватися ним вічно. Але виробництво потрібно аналізувати. І дійсно, зараз я бачив навіть на виставках, коли, наприклад, італійці продають ніби своє виробництво, а за фактом, шильдики забувають зняти від китайських виробників. Тому тут дуже велике питання: що ми іноді купуємо», – розповів спікер.

У висновку В’ячеслав Лисенко повідомив, що за 25 років бізнесу з КНР бачив багато різних сценаріїв роботи, як вдалих і супервдалих, так і суперневдалих, де люди ставали банкрутами і втратили багато грошей, або отримали обладнання, схоже на конструктор «LEGO» без інструкції на збірку і потім кілька років намагалися його адаптувати. Кейсів дуже багато, успішних і неуспішних, але усі вони мають місце у бізнесі.

Сергій Новохацький

шеф-редактор журналу Укр-Китай Communication