2021 рік відзначається певним пожвавленням в українсько-китайських відносинах на державному рівні. Крім стабільних торгово-економічних аспектів співпраці додалися обговорення транзитних пріоритетів України, дещо активізується співпраця з Китайськими партнерами у регіонах України. Поки що офіційна державна позиція не активно обговорюється публічно, що може свідчити про невизначеність фінальних векторів та точок перетину у практичній площині державної політики України у напрямку Євроатлантичної співпраці та Китаю зокрема, проте експертні думки сходяться на безперечній активізації відносин та присутності потенційних інтересів. Про геополітичні аспекти у відносинах України та Китаю, концепції транзитного співробітництва та сенсоутворюючі принципи співпраці з китайськими партнерами поговорили з Ігорем Тишкевичем, експертом з міжнародних відносин аналітичного центру “Український інститут майбутнього”.
Для початку реальних проектів з Китаєм, крім виходу з конфліктів, потрібно навчитися двом речам – вміло формулювати свої бажання і вмінню говорити ні.
Пане Ігорю, ви як експерт з міжнародних відносин та аналітик, як охарактеризували б динаміку українсько-китайських процесів у 2021 році?
Відносини України з Китаєм у 2021 році однозначно активізувалися. Ми не можемо сказати, що вони перейшли в активну фазу, але позитивна динаміка за останній рік безперечно відчувається. І це відносини не стільки на рівні публічних заяв, але на рівні взаємодії з КНР українських Міністерств, відповідних відомств і робочих груп, і вони прискорюються. Це перше, що можна сказати характеризуючи 2021 рік в порівнянні з 2020. На це є декілька причин. Одна з них, звісно загальне постковідне пожвавлення, коли потрібно підлаштовуватись до світових змін у різних сегментах ринку. Друга важлива причина – пересенсування українськими елітами векторів зовнішньої політики, векторів своєї роботи. Тепер радіус геополітичного кругозору України дещо розширився, не без впливу сигналів зі сторони ЄС та НАТО про те, що швидкого та легкого вступу не буде. Третя причина пожвавлення відносин – позиція та політика самої КНР. І ще одна важлива причина – зміни логістичної позиції Китаю. Не називатимемо це зміною пріоритету, але це пошук альтернатив старим маршрутам сухопутного транзиту. Завершується певний етап і стоїть питання, що буде далі. На фоні цього комплексу моментів – контактів між Україною та Китаєм більшає. Але поки що, на жаль, вони не переростають в практичній площині в проекти.
Що заважає зв’язкам та контактам переростати у реальні проекти?
Відносини між державами це взагалі складні сентенції. А от коли ми говоримо про проекти, тут є декілька зовнішньополітичних, геополітичних гальм, які не дадуть Україні прискоритися та швидко перейти на Китайський вектор. Ключове – це стосунки Китаю та США, друге питання – переформатування механізмів співпраці з Китаєм наших ключових партнерів: це насамперед Східна Європа, яка сьогодні певною мірою входячи у формат 17+1 піддає ревізії свої стосунки з КНР та їхні формати. Також важливим фактором, що впливає й на нас, є спроба пристосуватися до співпраці з Китаєм Франції та Німеччини та звісно не варто залишати поза увагою достатньо потужний турецький вектор. До того ж у нас досить складна історія відносин з КНР, залишились не закритими певні моменти. Відповідно до врегулювання цих конфліктів – швидких китайських інвестицій очікувати не варто. Але є бажання вийти з глухого куту у китайської сторони і в української. І це якраз те, що ми відчуваємо як пожвавлення. Але щоб перейти до спільної співпраці треба вийти на нуль. Зараз сторони намагатимуться це зробити.
У відносинах України та Китаю є два вектори, транзитний та торгово-економічний. З якої позиції ми цікавіші?
Ми цікаві Китаю з обох позицій. І якщо ми говоримо про потенційний інтерес, то ми можемо бути цікаві Китаю ще як точка локалізації виробництва для того, щоб пізніше виходити на європейський ринок. Але останнє можливе лише при високому рівні політичної та економічної довіри. Якщо ми говоримо про торгівлю – звісно вона буде зростати. На жаль у нашому випадку торгівля зростає лише за рахунок сировинних груп. Китай був, є і буде зацікавлений у продовольстві, при чому не в готових продуктах, а саме в сировині: зерно, олія та товари з найменшою обробкою. Друге, Китай зацікавлений в деревині як ресурсі, мова йде про оброблену деревину. Китай має певну складну ситуацію з Литовською республікою, яка експортувала велику кількість деревини з інших держав, в тому числі з України, і після повної обробки продавала в Китай. Також до Китаю єкспортується білоруська деревина, але її постачання багато в чому залежить від контрактів Білорусі з ЄС, думаю тут достатньо сказати, що велика частина продукції IKEA виробляється в Білорусі, відповідно обсяг постачання обмежений. І тут ще велику роль грає ресурсна політика. Звісно у Білорусі є перестої лісу, які потрібно зрізати, але їх не так багато.
Але й українські запаси лісу не безкінечні…
Я перепрошую, але мова не йде про вирубку лісів, ми говоримо про суто аналітичні дані і тут вже, як то кажуть, із пісні слів не викинеш. Китай зацікавлений у партнерах, які можуть задовольнити попит. І з точки зору Китаю, їх не цікавить баланс нашої деревини. Гляньмо на ситуацію під іншим кутом: якщо Литовська республіка не бажає йти шляхом знищення свого лісу, вона йде шляхом закупівель та перепродажу. Білорусь готова нарощувати обсяги, але до певної межі, а Україна в цій ситуації може експортувати деревину до Китаю і вже експортує. А от, які інструменти ми використовуватимемо як експортер – це вже питання нашої політики, нашого державного проектування. Обсяги посадок і вирубок лісу та балансу між ними мають контролюватися українським урядом. І це також дуже важливе питання, яке впливатиме на доцільність бізнес-процесів зокрема, але воно лежить в іншій площині.
Якщо говорити про вибудовування відносин з КНР у контексті логістики, які перспективи має Україна?
Тут є декілька дуже цікавих моментів та проектів. І можна звісно говорити про втрачені шанси, про те, що ми так і не увійшли в ініціативу «Один пояс, один шлях». Але я рекомендую подивитися на карти «Поясу і шляху» 2013-го року та порівняти з картами 2018. У 2013 році Європейський сухопутний напрям малювався через Україну, починаючи з 2017-го року таких карт майже не залишилося. Якщо ми говоримо про транзит залізницею та перевалку у напрямку Китай – Європа, то більшість транспортних гілок сходяться в Білорусі. У 2013 році вантажообіг складав 50 тис. TEU, у 2021 – 1 млн. TEU. Ось і вся арифметика.
Але станом на сьогодні, транзитний потенціал України може бути дуже цікавий Китаю. Навіть не зважаючи на розвиток інших напрямків. В сухопутному коридорі є два вузьких місця, це зміна колій. Одна на кордоні з Казахстаном та Росією, друга на кордоні з Білоруссю. Наразі білоруська залізниця підійшла до максимуму пропускної спроможності, в мільйон TEU входить в тому числі білоруський транзит. А коли ми говоримо про товар, який іде далі в ЄС, то пропускна спроможність білоруського напряму на Західному кордоні – це близько 800 тис. TEU і це майже максимум. Його можна збільшити до 1млн 200 TEU за умови реконструкції інфраструктури: колії, парки перевантаження біля кордонів, пункти перетину кордону. Білорусь спробує це реалізувати. Але будь-який інвестиційний чи інфраструктурний проект вимагає часу. Це означає, що протягом найближчих 2-3 років Білорусь не збільшить потужність перевалки. Зважаючи на зростання цін на морську перевалку – вигода від залізничного транспорту стає очевидною. На цьому фоні спробували зіграти російські кампанії та литовська залізниця пустивши частину вантажів через Калінінград, але знову ж таки, є певні моменти у відносинах Китаю з Литвою. З іншої сторони – є український напрямок. Але ключова проблема – стан нашої колії та система адміністрування. Якщо у всіх державах на маршруті “Пояс і Шлях” ведеться політика зменшення часу простою вагонів, нарощування об’ємів, то дивлячись на звіти української залізниці, ми бачимо, що у нас швидкість повного кола вагонів збільшилась на лише 1 добу за 21 рік.
Чи можна сказати, що від входження у програму “Один пояс, один шлях” Україну відділяє стан залізниці?
Україна має унікальну можливість, якщо підійти до цього питання та розробити концепцію співпраці з Китаєм та сусідами. На перший час можна навіть працювати в режимі підхвату, пропускати вантажі, що перестоюють на території сусідньої держави і паралельно обговорювати нові маршрути. Але питання в тому, що це потрібно робити дуже швидко і кошти не витрачати, а вкладати в модернізацію залізниці під конкретні цілі.
Друге відкрите для співпраці питання – це так званий Коридор на Балкани. Якщо подивитись на карту, є сухопутний коридор, який веде нас на Німеччину, Австрію, Польщу. Але ми говоримо про постачання вантажів на Балкани, а я хочу нагадати, що Сербія, Чорногорія, Болгарія – це зони інтересів Китаю в регіоні. Створення сухопутного коридору на Балкани через Білорусь – це недоцільно. Теоретично, Україна могла б увійти у договір з Китаєм. Кілька років тому наш інститут розробляв навіть таку концепцію. Вона полягає у створенні та модернізації лінії, яка веде від кордону з РФ по лінії Донбасу, залучаючи усі українські порти і рухається через Молдову на Румунію. Такий маршрут допоміг би Україні перехопити Південний напрямок. Але ціна такої залізничної лінії близько 10 млрд, самотужки Україна не зможе виконати такий проект. У рамках державних програм Китай теж не надасть таку суму. Такий проект міг би бути можливий за умови створення міжнародного консорціуму, але для цього потрібно відмовитися від монопольного володіння колією, внести зміни в Законодавство та дозволити адміністрування колією інвесторам. В рамках нашого Законодавства це неможливо. Але це напрям, в якому Україні варто працювати.
Крім цього є ще альтернативні маршрути?
На мою думку, китайський принцип вибудовування відносин – це мікс дуже жорсткого раціоналізму з філософською системою знаків.
Ми цікаві також в альтернативних напрямках. 4 роки тому розроблялися транспортні коридори Північ-Південь: Індія, Пакистан, Іран та Південь-Захід. Обидва теоретично мали пройти через Україну. Але якщо ми говоримо про Північ-Південь, перша робоча група проходила з представниками «Укрзалізниці» 3 роки тому. Нещодавно засідала 7 робоча група і там замість України були представники Білоруської залізниці. І це також показує наше бажання працювати над альтернативами.
Тобто ми наразі не входимо в цю робочу групу?
Формально ми її створили. Ми одні з засновників, але на останніх засіданнях нас просто не було. Але незалежно від того, чия була ідея чи ініціатива, у практичній площині проект чи програма обговорюється з тими, хто готовий працювати. Тобто в контексті логістики – перспективи в України є і неабиякі. Але будь-які можливості можуть залишитися можливостями, на які ми просто споглядаємо.
Китай планує довгострокові стратегії та обирає партнерів за цим критерієм, чи може це стати нашим слабким місцем?
Так. З одного боку так і є, Китай планує наперед. Але Китай може враховувати і ризики держави. Зміну влади, зміни стратегії, за умови, що певні інтереси держави будуть незмінні. І Китай готовий іти на реалізацію певних проектів, галузевих програм,зновуж таки, якщо глобальні інтереси країни залишатимуться незмінними. І тут дійсно в України є проблема, ми не плануємо далі, ніж один електоральний цикл. Друге – в наших заявах часто густо змінюються пріоритети та змінюється курс. І третє – коли ти працюєш по певному напрямку, ти мусиш зрозуміти в тому числі і те, як та чи інша держава реагує на зовнішні виклики. Скільки в Україні є спеціалістів китаєзнавців? Скільки співробітників українського посольства в Пекіні знають китайську мову? Скільки з них може вільно говорити китайською? Без кадрів у цій галузі нам буде дуже важко стартувати. У Китаї, як і в будь-якій іншій Східній традиції дуже чутливо ставляться до знаків. Амбасадор, який вільно говорить китайською, погодьтеся – це добрий знак. І Україні у випадку з Китаєм потрібно вчитися говорити мовою знаків. Ми звикли, що всередині країни ми говоримо гасла замість реальних дій, але одна справа говорити вдома, інша справа будувати серйозну геополітику.
В чому специфіка роботи з Китаєм?
На мою думку, я можу помилятися, це мікс дуже жорсткого раціоналізму з філософською системою знаків. І цьому потрібно вчитися.
Які перспективи на найближчі декілька років у вибудовуванні українсько-китайських відносин?
Я оптиміст щодо налагодження економічних відносин. Говорячи мовою звітів Держстату та Уряду – все чудово, товарообіг збільшується. Якщо ми говоримо мовою звітів Мінінфраструктури – все супер, тому що кількість потягів весь час збільшується. Якщо порівнювати з динамікою сусідів, це будуть колосальні зрушення. Якщо говорити мовою стратегічних проектів, які створюють додаткові робочі місяця, де йдеться про певний обмін та передачу технологій, при чому не в одному напрямі, від нас до них, а і навпаки – в такому разі питання складніше і динаміка показників низька.
Що стоїть між Україною та реальними проектами з Китаєм?
Для початку реальних проектів з Китаєм, крім виходу з конфліктів, потрібно навчитися двом речам – вміло формулювати свої бажання і вміння говорити ні. І я навіть ще раз підкреслюю це для вашого видання, яке функціонує у площині бізнес-комунікацій України та Китаю: “Потрібно вміти говорити НІ”.
Є бажання вийти з глухого куту у китайської сторони і в української. І це якраз те, що ми відчуваємо, як пожвавлення у відносинах. Але, щоб перейти до спільної співпраці- треба вийти на нуль. Зараз сторони намагатимуться це зробити.
Китай заходить з точки зору власних інтересів рівно настільки, наскільки дозволяють місцеві еліти. Якщо місцеві еліти говорять: “Хлопці, нам нічого свого не шкода!”, – китайці орієнтуються на це. Якщо місцеві еліти говорять: “Тут не можна!”, – і чітко окреслюють межі – китайці кажуть “Гаразд, не можна так не можна”,- і шукають компроміс. Нічого особистого, просто бізнес. Важливе питання – не кидатися на гроші. Так, на початку Китай заходить з приватними інвестиціями, і це в тому числі великі гроші, і якщо місцеві еліти продажні і купуються за ці гроші – гірше для нас. Проектна діяльність передбачає вміння говорити ні та працювати не заради грошей, а заради результатів, реальних зрушень, вибудовування ефективних процесів в країні. І якщо ти говориш ні, це не означає, що ти шлеш свого партнера далеко і на цьому ваші стосунки закінчуються. В тому й справа, що китайці чудово розуміють, де їх власний інтерес, вони йдуть за власним інтересом і відповідно, коли ти вмієш говорити ні, але ти орієнтований на співпрацю, твій авторитет як партнера зростає, тобі потрібно більше уваги, тобі потрібні більш вигідні пропозиції. І навіть якщо ми зараз вийдемо з усіх конфліктних зон – Китай приглядатиметься, тому буде період пробних проектів, пробного фінансування і тут важливо розуміти, що не всі китайські компанії білі та пухнасті. За ним наступить другий період – тоді вже може йти мова про інвестиції. Приведемо приклад навіть з нашим сусідом Білоруссю. Сумарний розмір кредитної лінії від ЦБ КНР складав близько $15 млрд за умови, що білоруська сторона показує якісний інвестиційний проект, цікавий обом сторонам. З цієї суми Білорусь змогла взяти трохи більш ніж половину. Не тому, що Китай не давав, а з причини якості власних інвестиційних продуктів. І проект стартував дуже успішно, звісно там є провали, але є й дуже великі успіхи. Тому покладатися на те, що будуть гроші і у нас все одразу запрацює – не варто. Це так не працює – головна вимога китайського партнера – якість власного бачення власного майбутнього. Яким ти бачиш своє майбутнє через п’ять років, це в контексті довгострокового планування і головне, як я хочу це отримати, це про інвестиційне проектування. Якщо і по першому і по другому питанню ви показуєте високу якість – проблем не буде.
Питання якісних проектів це питання до влади?
Ні, я б сказав по іншому, влада створює умови, а створювати продукти – це питання до бізнесу. Коли ти намагаєшся вести масштабний бізнес у своїй країні ніхто тобі не надасть готові умови. Найуспішніші практики – це адаптація певних проектів до місцевих умов. Тому так, вчитися потрібно, але у відносинах з Китаєм я б брав за приклад не лише успішні проекти, але й неуспішні, розглядаючи проекти, де сторони вклали гроші та не досягли результату, і от аналіз помилок і буде ключем до успіху. Ключове питання “Чому не були отримані заявлені результати?” Тому що можна глузувати “ой вони витратили гроші, нічого не заробили”. Але робити висновки таким чином – не дуже розумна та далекоглядна позиція. А от коли ти робиш висновки з помилок інших, ти постараєшся не повторювати ці помилки. Українському бізнесу в будь-якому разі потрібно розвиватися і вчитися вибудовувати хороший продукт з високою інвестиційною привабливістю і мова не лише про китайський напрямок. Це загалом може стати рушійною силою налагодження економічних процесів у державі.
