В кінці 2001 року Китай приєднався до Світової організації торгівлі, що стало точкою відліку для нових коригувань у всіх блоках зовнішньоекономічної політики Пекіна. Це стосується і так званої «територіальної відкритості» – практики створення зон з особливим пільговим інвестиційним режимом.
Адаптація китайського законодавства до норм Всесвітньої Торгової Організації (ВТО) передбачає надання іноземним інвесторам національного режиму господарювання. Інакше кажучи, повинні бути поступово скасовані введені свого часу спеціальні преференції для інвесторів з-за кордону, але при цьому іноземним компаніям повинен бути наданий доступ в раніше заборонені для них сфери господарства. Зміни у принципах функціонування численних преференційних зон почали змінюватися у 2002-2004 рр. Зі створенням спеціальних економічних зон.
Спеціальні, вони ж особливі й вільні економічні зони (ВЕЗ) в КНР стали однією з ключових складових «китайського економічного дива».
Вільна економічна зона – обмежена територія в регіонах з особливим юридичним статусом стосовно решти території та пільговими економічними умовами для національних або іноземних підприємців.
П’ять вільних економічних зон Китаю
Китайські вільні економічні зони (ВЕЗ) ставлять в приклад, як одні з найефективніших у світі. Історія створення розпочалася з Всекитайських Зборів Народних Представників у серпні 1980 року, коли постановою Постійного комітету були створені три з п’яти нині існуючих в Китаї спеціальних економічних зон.
Три зони було вирішено створити в Південній провінції Гуандун: частина Шеньчженя (з 2010 року статус ВЕЗ поширився на всю територію міста), Чжухай і Шаньтоу. В цьому ж році Пекін створив ще одну ВЕЗ в місті Сямень, провінція Фуцзянь. П’ята ВЕЗ з’явилася у 1988 році, нею стала острівна провінція Хайнань. У 1990 році подібний статус отримав і шанхайський район Новий Пудун, проте традиційно виділяють саме 5 китайських ВЕЗ.
Крім того, існують 114 зони нових та високих технологій, 13 вільних митних зон, 14 зон прикордонного економічного співробітництва державного рівня, зони техніко-економічного розвитку державного рівня, а також Шанхайська зона вільної торгівлі. У кожній з них діють ті чи інші пільги та преференції.
Зони техніко-економічного розвитку державного рівня
Національні зони економічного і технічного розвитку Китаю – це спеціальні райони КНР, які залучають прямі іноземні інвестиції. Зазвичай вони називаються «зонами економічного і технічного розвитку» або просто «зонами розвитку».
На національному рівні програма почала здійснюватися в 1978 році зі створення спеціальних економічних зон в трьох містах, що було частиною китайської економічної реформи. У 1984 році були створені зони економічного і технічного розвитку ще в 14 містах країни.
Це сприяло створенню нових робочих місць, збільшення економічного зростання (ВВП) і заохочення прямих іноземних інвестицій. В результаті, програма пройшла успішно, і тепер Китай є одним з найбільш динамічно розвинених, що суттєво впливають на світову економіку держав. За останні два десятиліття, завдяки появі Вільних економічних зон, Китай став промислово розвиненою країною.
Головними аспектами економічного зростання зон розвитку, які заохочують прямі іноземні інвестиції, стали торгівля й експорт виробничих виробів. При цьому, зони економічного і технічного розвитку залежні від іноземних інвестицій. Так, наприклад, зони розвитку залежать від Гонконгу і його іноземних інвестицій, оскільки Гонконг є ринком вільної торгівлі. Виходячи з прикладу Шеньчженя, проблеми економічних зон можуть бути поділені на чотири категорії: витік іноземної валюти, вартісна неефективність, невдача в досягненні національних цілей, злочини у сфері економіки та пов’язані з ними соціальні проблеми.
Основні завдання особливих економічних зон
Мета створення таких зон – вирішення стратегічних завдань країни або окремих регіонів. З пріоритетних цілей ВЕЗ в Китаї варто виділити створення умов для прискореного розвитку країни, впровадження передових технологій у виробничу сферу Китаю, освоєння іноземного досвіду управління всередині країни, раціональне витрачання природних ресурсів Китаю. Завдяки функціонуванню ВЕЗ створенні сприятливі умови для вкладення іноземного капіталу в економіку країни та примножена валютна виручка країни від експортних торгових операцій.
Цікаво, що незважаючи на багаторічну історію розвитку ВЕЗ, в Китаї досі немає єдиної законодавчої бази, яка контролює діяльність подібних зон. Кожна з них затверджується окремими постановами, а загальну координацію здійснює спеціальна міжвідомча комісія, куди входять представники різних міністерств, валютних управлінь та силові органи.
