У наступному році українсько-китайським відносинам виповниться 30 років. За цей час ми проходили різні фази співпраці та партнерства на державному рівні. Час від часу відносини між країнами активізувалися, час від часу ставали на паузу. Це питання об’ємне, складне і відкрите…І багато в чому залежить від геополітичних, міжнародних процесів. Які перспективи україно-китайських відносин вимальовуються найближчим часом і чи змінилися вектори та інтереси сторін в цих відносинах в нинішній час?
Дуже важливо сформувати гідний імідж України на геополітичній арені.
Коли ми говоримо про перспективи відносин України та Китаю, важливо дивитися на цей процес в історичному розрізі та аналізувати їх з самого початку, з моменту Незалежності України, коли ми знову самостійно почали формувати міжнародну політику своєї країни. Найефективніші відносини між Україною і Китаєм були за часів Леоніда Даниловича Кучми. Найефективніший крок в реалізації цих відносин на державному рівні – відкриття реального представництва в Харбіні. На початку 90-х Україна була цікава Китаю як партнер з двох позицій: економічної – це постачання сировини, зерна, сільгосппродукції та військово-технічної. Тоді ці взаємини почали працювати і працювали ефективно. З того часу минуло понад 25 років, проте ефективними відносини між Україною і Китаєм назвати складно. Зараз інтереси в партнерстві змінилися, це природно, вони постійно змінюються. Питання в тому, щоб правильно розрахувати на рівні країни коли зайти в активну фазу налагодження цих відносин.
Тобто перспектива входження в нову активну фазу в побудові відносин є?
Перспектива є завжди. Але тепер про реальні відносини з Китаєм. Не будемо зупинятися на МЗС, яке приписує собі певні перемоги, яких немає насправді. Але процес відбувається. Ексзаступник Дмитра Кулеби, Євген Єнін декларував зустрічі з КНР, розмова, яка відбулася між керівництвом країн на найвищому рівні, перші кроки зроблені. Як завжди відкрите питання: стратегічні кроки на перспективу, які повинні зробити ми, що б взаємовигідне співробітництво було ефективним. Зараз є кілька наріжних каменів, які не те щоб впливають на нашу політику щодо Китаю, але стримують наші апетити і ці камені мають геополітичний характер.
Які тепер інтереси Китаю в Україні?
За прикладом представництва в 90-х в Харбіні, нам потрібно відкрити десяток торгових представництв і розширювати експансію великого бізнесу, тоді піде розуміння і чітка картинка того, що вигідно нам і, що ми можемо отримати від Китаю.
Протягом десятиліть ми поставляли китайцям сільгосппродукцію, кукурудзу, олію, але вони розглядали Україну в перспективі не як торгово-економічного партнера, а як транзитера, як частину Шовкового шляху. І ми були їм цікаві як точка на цьому шляху, в їх експансії європейських ринків. Україна завжди розглядалася і розглядається як економічний пояс шовкового шляху. Після загострення ситуації на Сході України ми запропонували їм розглянути варіант транзиту через Грузію по морю, через порти Миколаєва та Одеси на Румунію. Але Китаю економічно не цікавий цей варіант, вони так само можуть йти по Чорному морю на Румунію без України. Китай поставив питання на розгляд, але це була просто формальність. Насправді Китай почав розробляти варіант шляху через Білорусь. І тоді більшість програм в Україні згорнули. Але пропускна спроможність залізниць у Білорусі набагато менша ніж у нас. Китай використав цей шлях, а коли їх торгова активність зросла, вони знову подивилися в бік України. Багато в чому нам грає на руку ситуація з лідером Білорусі Олександром Лукашенком, коли він примусово посадив літак з місцевим громадським активістом Романом Протасевичем, за що отримав санкції від Європи. Лукашенко на класичній розтяжці. Отримав проблеми з ЄС і РФ, які він не озвучує. Питання інтеграції з Росією знову активно підіймаються, а втратити китайський транзит – для Білорусі дуже боляче. Чому? Тому що, в основному, транзит веде до Німеччини, а Німеччина за свої товари робить повну передоплату. Абсолютно вигідний партнер. І тут у китайців знову виникає питання України.
Державна позиція України досить вичікувальна, проте відносини підігріваються торгово-економічними моментами на рівні держави, на рівні великого бізнесу. Які кроки ви вважаєте ефективними у побудові державних відносин?
У побудові відносин з Китаєм важливо глибинно розуміти, без перебільшень – Китай це інша планета, у них інше бачення механіки процесів, організації, управління, формування стратегічних цілей, побудови партнерства. Потрібно витратити роки навіть на рівні держави, щоб вибудувати ці вигідні відносини. Потрібно вивчити їх менталітет, щоб розуміти з точки зору економіки, який інтерес для Китаю представляє Україна і на якому етапі. Оминаючи зайві конспірологічні теорії, ми повинні почати глибинно вивчати те, чим зараз займається Китай, які інтереси у них в геополітиці, куди вони вкладають гроші. Адже вони не вкладають на сьогодні ні в Казахстан, ні в Білорусь, ні в Україну, ні в Росію. Так, є якісь локальні економічні проекти. Наприклад, в Казахстані, ті логістичні шляхи, які вони використовують – в них вкладають гроші. Але це не інтерес країни. А для того що б розуміти куди сьогодні рухається Китай і як він дивиться на 5, 10 років вперед, потрібно створювати відповідні групи та служби, в МЗС, МВФ, які займалися б глибинним аналізом, стратегічним. І на підставі цього аналізу, вище керівництво країни має отримувати той прогноз, який можна реалізовувати в рамках чіткої стратегії з Китаєм як одним з глобальних лідерів у масштабах світу.
Дуже часто можна почути, як українські експерти публічно заявляють, що китайцям цікава українська земля, ось вони зайдуть та куплять нас. І така думка дуже легко вкорінюється серед населення на різних рівнях.
Так, я часто чую цей меседж з ефірів. Такий меседж виникає від незнання і нерозуміння геополітичних процесів і це призводить до таких містячкових понять. Що ми не беремо до уваги: Китай цікавився нашою землею років 20 назад. Тоді для них це було критично, вони не могли нагодувати своє населення і це був активний їх вхід у РФ. Зараз у них вистачає землі, і якщо потрібно – вони отримають ще. Це питання не настільки актуальне, як може здатися. Звісно, якщо ми будемо за три копійки продавати – вони зайдуть і куплять. І вони готові створити агрохолдинг. Але ось так, щоб це питання стояло на порядку денному і Китай знаходився в першій лінії охочих купити українську землю – це нісенітниця. Ми дуже наївні. Це навіть не 10 питання. Для них було важливим питання з “Мотор-Січ”, тому що двигуни, які випускає завод активно використовується в оборонному секторі КНР. Але знову ж таки, загострення цих відносин стоїть на паузі і нам в цьому допомагає Лукашенко. І цим потрібно скористатися
Що потрібно робити в першу чергу?
Почати формувати коло професіоналів, які можуть представляти Україну від держави. Це важливо для китайців. Для них важливо вести регламентовані переговори не з ініціативними групами, а з представниками уряду. І звісно подавати заявки в міжнародні Союзи. Не обов’язково відразу вступати в ШОС, але подати заявку буде не зайвим. Показати свої наміри та далі, в рамках цих взаємин, на платформі організацій вибудовувати міжнародні відносини. Насправді існує маса інших міжнародних організацій, які дають змогу розвивати відносини самостійно. Але, зауважую, дуже важливий аспект у роботі з КНР – кадровий резерв наших відомств, не тільки на рівні дипломатичного блоку. За прикладом представництва в 90-х в Харбіні, нам потрібно відкрити десяток торгових представництв і розширювати експансію великого бізнесу, тоді піде розуміння і чітка картинка того, що вигідно нам і, що ми можемо отримати від Китаю. Для прикладу, Компанія D-Link – глобальна корпорація, бюджет інвестицій якої, протягом невеликого періоду становить близько $100 млн, це те що вони можуть вкласти в наш IT- сектор, в технології, в той сектор, який наш Президент заявив як пріоритетний напрямок для країни. Ось в рамках наших взаємин з Китаєм досить просто підтягнути ці інвестиції та відкрити представництво компанії в Україні, яке глобальне дає нам перспективи для більш глибинних відносин. Але тут потрібно чітко розуміти, що таке Китай в Україні, що вони тут роблять. Хто приймає рішення – а це Пекін, Шанхай, Вашингтон і Москва. Нам потрібно навчитися вбудовуватися в геополітику. І коли ми точно визначимося, куди ми докладаємо зусиль – тоді відбудеться прорив. І тоді, можливо, під жорстким контролем державних спецслужб ми не втратимо державний інтерес і отримаємо нового стратегічного партнера.
Чому Україна досі не вступила в Шанхайську організацію співпраці, якщо це відкриває перспективи?
Протягом десятиліть ми поставляли китайцям сільгосппродукцію, кукурудзу, олію, але вони розглядали Україну в перспективі не як торгово-економічного партнера, а як транзитера, як частину Шовкового шляху. І ми були їм цікаві як точка на цьому шляху, в їх експансії європейських ринків.
Такі наміри були до 2014 року і процес досить активно просувався. Військові дії загальмували цей процес, змінили пріоритети. Як відбувається цей процес: подається заявка на розгляд країни-кандидата. Далі йдуть процедурні питання і тоді на урядовому рівні створюється окремий проект і нас розглядають в рамках організації, після того, як всі члени дають добро – нас приймають. ШОС для України – це великі можливості.
Тобто вступ в основні міжнародні організації, де є Китай – одне з рішень і реальних кроків в бік активізації взаємовигідних відносин?
Потрібно знову ж таки проводити стратегічний аналіз з урахуванням усіх тонкощів державної політики, як внутрішньої, так і зовнішньої. БРІКС, наприклад дуже заполітизована структура. ШОС – досить м’який шлях для України. Він економічно важливий і навіть стаючи кандидатом, ми вже будемо мати преференції. Це можливість контакту на платформі в форматі союзу. Туди входять Казахстан, Індія, всі ті країни Азії, з якими у нас повний провал в комунікації.
Ваша експертна думка, що має стати відправною точкою у формуванні наших відносин з КНР, основою, навіть не у площині матеріальної вигоди?
Розуміння того, що вони тут роблять, кадрове наповнення, розуміння того, що нам потрібно і конкретні кроки, які приведуть в перспективі до рівних позицій. І це дуже важливо. Коли ми приїжджаємо з позиції вічно прохаючих, до нас буде таке ставлення. Китай – це ще більші амбіції ніж в американців. Отримати вигоду – основа східної філософії. Не варто чекати, що хтось когось жалітиме, тому що ми такі хороші, чи нам потрібна допомога. Ми українці, європейці повинні розуміти це і не повинні приходити з проханнями. Ми повинні бути впевненими в тому, що нам треба. Вони повинні нам пропонувати. Ми для них в дуже цікавому положенні. У Китаю проблема з США – і вона буде продовжуватись, і з Білорусією буде продовжуватись. Ми для них двері, шлюз на світовий ринок. Для того, щоб наші відносини мали успіх і ми вийшли на стратегічний рівень, не оглядаючись на безліч геополітичних чинників, а просто роблячи свою справу – потрібно вже починати. Це шлях не одного року і не двох. Китайці дуже довго приймають рішення. Там не буде так, що ми завтра вас приймемо в ШОС і перед вами відкриються всі двері або ви відкриєте представництва і ми більше ніколи не повернемося до обговорення якихось речей. В будь-якому разі, це державна політика. І ми не повинні ходити з протягнутою рукою. Дуже важливо сформувати гідний імідж України на геополітичній арені.
