Крос-культурне співробітництво, культурний та освітній обмін – один з інструментів міжнародної політики та зміцнення зв’язків між країнами. Це спосіб пізнання традицій, обміну досвідом, а відповідно й розуміння один одного.
В рамках міжнародного співробітництва країнами формуються спеціальні інституції, як, наприклад, Німецький інститут Ґете, Британська рада, Французький Інститут, Італійський інститут, Інститут Іспанії Сервантеса, Португальський інститут культури. Якщо говорити про Китай – безумовно такою структурою є Інститут Конфуція. Це система наукових, дослідницьких та навчальних закладів для популяризації китайської мови, культури та мистецтва. В цілому у світі працюють понад 500 відділень Інституту Конфуція. В Україні Інститути Конфуція запроваджені у найбільших ВНЗ України, в тому числі Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна та інших.
У червні 2019 року за підтримки Штаб-квартири Інституту Конфуція, Національною музичною академією України імені П. І. Чайковського (НМАУ) та Центральною консерваторією Китаю був заснований Музичний центр Конфуція при НМАУ імені П. І. Чайковського. Це перший і єдиний у Європі культурний, освітній та дослідницький проект у сфері музики та музичної освіти, завдання якого – сприяння культурному обміну між країнами Центрально-Східної Європи й світу. Про діяльність Музичного центру, різні підходи до музичної освіти та ставлення китайців до музики розповіла пані Лі Цін, заступник директора Музичного центру Конфуція, кандидат мистецтвознавства, викладач кафедри оперного співу НМАУ ім. П. І. Чайковського, засновниця Китайсько-українського музичного центру.
Музичний центр Конфуція функціонує в Україні вже понад 2 роки, в рамках співпраці відбувається багато цікавих проектів, науково-дослідних, музично- експериментальних. Розкажіть, як виникла ця інституція?
Центральна консерваторія в Китаї постійно шукає найвідоміші навчальні заклади для співпраці, обміну досвідом та спільних проектів. Одним із таких унікальних проектів став Музичний центр Конфуція в Україні. У світі багато Інститутів Конфуція, але вони здебільшого мовні. Цей проект не має аналогів у світі.
Насправді Консерваторія імені Чайковського дуже відома в Китаї і багато китайських студентів мріють потрапити сюди. Тут високий рівень освіти. Китайська система освіти у сфері музики відрізняється від європейської, тож культурний обмін дає змогу здобути освіту дуже високого рівня і створювати нові цікаві проекти. Для українських студентів і викладачів це можливість вивчити мову, досліджувати нову культуру, отримати досвід викладання в Китаї, а для китайських викладачів і студентів – так само.
Чим система музичної освіти в Китаї відрізняється від української, європейської ?
В Китаї немає музичних шкіл у такому форматі, як тут. Так, у нас є традиційні школи, але це зовсім не схоже на європейську школу музики та мистецтв. Лише в приватних школах існує дві форми навчання за класичною китайською системою і за європейською. У Пекіні є різні консерваторії: в одних окремо готують для європейської манери співу, в інших – до національної опери, а також окремо існують театральні академії. Наприклад, якщо ви хочете виступати в пекінській опері, навчання починається з 3-4 років і триває все життя. Якщо говорити про зовсім традиційну форму освіти, потрібно жити вдома у педагога. Зараз звісно це звичайна школа, але раніше було тільки так. Якщо ти хочеш отримати гарну освіту, ти повинен слухати педагога, весь час. У нас педагог – це дуже шанована людина. Насправді в Китаї для цього й вводять європейську систему музичної освіти, відходячи від старих принципів і канонів. Дуже складно батькам приймати рішення, щоб дитина займалася з дитинства музикою і нічим іншим, щоб зовсім не вивчала різні інші дисципліни. Навчатися традиційній музиці в Китаї дуже складно, адже це тисячолітня наукова система. В європейській системі достатньо 10 років навчання, в пекінській опері цього замало.
У рамках проекту за підтримки центру створено ансамбль “Ба Їнь”, який поєднує українські та китайські музичні традиції, звучання?
Ми хотіли об’єднати українські та китайські національні інструменти в одному звучанні. В Україні багато старовинних народних інструментів: домра, бандура. А в Китаї є свої. Коли наші волонтери з Китаю приїхали і почали вивчати історію української музики, ми знаходили певні схожі елементи між інструментами наших країн. І ми вирішили створити ансамбль. Мета Музичного центру Конфуція – культурний обмін, знайомство України з китайською музикою і Китаю з українською. Київська консерваторія є найкращою в Україні, а Центральна консерваторія – найкраща в Пекіні і ми хотіли об’єднати досвід і знання двох кращих закладів, щоб музика розвивалася для всього світу. Не тільки для України та Китаю, а для всього світу. Наш ансамбль створює нові звучання. Наприклад, ми не виконуємо китайську музику на китайських інструментах, а навпаки надаємо їм невластиве звучання. Тобто українські пісні грають на китайських інструментах, а китайські пісні звучать у виконанні українських інструментів. Ми хочемо, щоб через синтез двох різних культур з’являлися нові стилі, нові звучання.
Ви також стали ініціатором відкриття Китайсько-українського музичного центру на базі школи “Східні мистецтва”?
Музичний центр Конфуція існує при консерваторії, але там відвідування можливе тільки для студентів, інші люди не мають права заходити до консерваторії. Тож ми вирішили відкрити Китайсько-український музичний центр у співпраці з Музичним центром Конфуція для всіх киян, яким цікава китайська культура. Нам допомагають українські волонтери, щодня ми проводимо уроки китайської мови і української мови. Багато китайських студентів мають потребу в цьому. Часто буває, що китайські студенти, які приїздять сюди вже трохи знають російську або англійську, вони можуть спілкуватися, але якщо ми приїжджаємо в Україну, то потрібно знайомитися з її національними традиціями та мовою як головною частиною культури. Як ти зібрався жити в країні, не розуміючи її культури і традицій? Як ти збираєшся спілкуватися з цими людьми?
У Китаї дуже древня музична традиція, чи зберігається вона у сучасному світі?
Взагалі у Китаї 56 народностей і всі вони мають свою музичну традицію і свої музичні інструменти. Найстаріший інструмент з’явився близько 9 тисяч років назад – це кістяна флейта Цзяху, а також найвідоміший інструмент ґучжен – вони й донині залишаються національними інструментами. Ця традиція гри передається як традиція чайної церемонії. У давнину і аж до 19-го століття китайські інтелігенти, митці дуже любили пити чай або писати вірші під акомпанемент цих інструментів. Загалом у Китаї немає однієї народної музики, народна пісня у кожної національності своя. І тільки після заснування Нового Китаю, після 1949 року з’явилася спроба об’єднати національні традиції у єдину китайську музику. У Китаї раніше налічувалося понад 360 видів регіональних традиційних опер. Різна мова, різна традиція – різна музика і спів.
Як українці сприймають китайську музику?
Китайська музика для українських слухачів цікава, тому що незвичайна. Українським музикознавцям і мистецтвознавцям дуже цікаво досліджувати китайську музичну теорію, основи якої закладені 3-4 тисячі років до нашої ері. Тексти з історії китайської музики дуже давні. До того ж у нас багато бібліотек та музеїв, де збережені старовинні тексти та музичні інструменти. Серед українського слухача дуже популярна китайська пісня “Жасмин”. Вона прозвучала в опері Д. Пуччіні “Принцеса Турандот” і так стала відомою в Європі. Насправді українці більше цікавляться китайською театральною музичною традицією, вона дуже насичена: там яскраві костюми, специфічний вокал, різні трюки, система образів.
Як китайська публіка сприймає нові звучання і подібні крос-культурні музичні проекти?
В рамках підготовки до міжнародної науково-практичної конференції, яка проходила цього року в Києві, я займалася дослідженням і знайшла історичні згадки, що перша європейська опера, яку побачили китайці – “Запорожець за Дунаєм”, у 1952 році. Тоді делегація їздила в Китай і привезла цю оперу. Вона дуже сподобалася китайським виконавцям і лібрето переклали на китайську, а одна з арій стала надзвичайно популярною у Китаї. Але загалом в Китаї поки що не популярна європейська опера. У Китаї лише в декількох містах є театри, які ставлять не класичні вистави: Шанхай, Пекін, Гуанчжоу. Ми звикли до традиційних форм мистецтва: і викладачі, і виконавці, і слухачі. Займаючись в ансамблі ми виконуємо як українські так і китайські арії, таким чином тренуючи виконавців, зацікавлюємо слухачів до нових звучань і хочемо сформувати у китайської публіки розуміння іншої культури, виступаючи в Китаї, Україні та Європі.
У кожній країні особливе ставлення до музики. Але вона безумовно є частиною культурної спадщини, культурного коду. Як в Китаї ставляться до музики?
Для китайців музика має дуже сакральне значення. І кожна національність шанує свої традиції, кожна має свій танець і пісню. Ця традиція передається крізь покоління: ти повинен знати свої народні танці та пісні, особливо святкові. У Китаї існує дуже давня філософська система – її основою є музика як частина ритуалу, що об’єднує народ, формує країну. Це не просто музична система – це певний рівень управління державою. Коли люди на глибинному рівні розуміють ритуал, святкують одні свята, поважають та вшановують батьків, мають спільні духовні ідеали та цінності, вони стають одним народом. І якраз музика – частина цього ритуалу. Це надзвичайно давня філософська течія, насправді конфуціанство з’явилося лише через 500 років після цього підходу. Раніше музика в Китаї вважалася цілющою – ліками проти недугів. У давнину, коли не було лікарів, якщо дитина захворіла і жінка не знала, що робити, вона зверталася до неба, співаючи. Наприклад моя бабуся і сьогодні співає, коли ми підіймаємося з нею в гору і я вже не можу йти, вона співає пісню Будді і ця пісня їй допомагає, вона йде наче у не було ничого, не відчуває втому. Музика допомагає і в Китаї вірять у це.
