Діалог бізнесу та влади – досвід, який лежить в основі торгово-економічної політики багатьох розвинених країн, сприяючи розвитку економіки, експортної політики, формуючи сприятливий інвестиційний клімат. Універсальної моделі такого діалогу не існує, у її розробці враховуються економіко-правові засади держави, бізнес стандарти, державні стратегії, проте це завжди спроба знайти баланс між інтересами держави та бізнесу, напрацювати та задекларувати системні рішення, створити умови для масштабування ринків, виробничих сегментів, стимуляції торгівлі.
Про потребу комунікації та формування ефективної міжгалузевої моделі взаємодії влади та бізнесу у контексті українсько-китайських відносин поговорили з Тарасом Голубом, радником Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольги Стефанишиної, членом Комісії зі співробітництва між Урядом України та Урядом КНР.
Асоціації – це якраз те місце, де має відбуватися діалог представників галузі, формування стратегій розвитку бізнесу, а після цього актуальні питання спільно мають виноситися на обговорення з державними органами. І ці процеси повинні бути не хаотичними, а системними.
Досить часто, в Україні у різних колах, торгово-економічні відносини країни розглядають виключно як ряд державних ініціатив, комплекс законів та міжнародних угод, низку домовленостей між країнами. Але у практичній площині, ні формування законодавства у сфері торгівлі, ні реалізація економічної, ринкової політики не можливі без взаємодії уряду та бізнесу. Чи потрібен українському бізнесу цей реальний діалог з владою та чи може він бути ефективним?
Урядові механізми можна і потрібно ефективно використовувати для українських експортерів, проблема в тому, що бізнес не завжди знає, як вони влаштовані. Я прийшов у державне управління з бізнесу, маючи розуміння, як влаштований бізнес і як влаштований державний аппарат і зі стовідсотковою впевненістю відповім – діалог бізнесу та влади й буде тією основою, яка сформує засади успішних торгових відносин, успішної експортної політики. А крім бізнесменів і влади, у цьому діалозі мають брати участь асоціації. Особливо у сегменті середнього та малого бізнесу.
Чи достатньо в Україні асоціацій, аби будувати ефективний діалог?
Як представник Віце-прем’єра я активно співпрацюю з різними асоціаціями по різних напрямках і маю особисту думку, основану на практичному досвіді: поки що в Україні бракує галузевих асоціацій, які могли б стати тією необхідною потужною ланкою у ефективному діалозі з владою. Загалом основні галузеві напрями представлені спеціалізованими асоціаціями та об’єднаннями, але далеко не всі з них здатні виконувати свої функції, формувати пропозиції. І це не лише організаційна проблема асоціацій, це проблема й самого бізнесу, особливо у сегменті дрібного бізнесу. Дуже часто самі бізнесмени не хочуть взаємодіяти ні з асоціаціями, ні з владою. Вони не хочуть розвиватися, масштабуватися та виходити на інші рівні, тому що це передбачає зміну алгоритмів роботи, додаткові зусилля.
Які функції, на вашу думку, має виконувати асоціація у двосторонньому діалозі?
В Україні часто, коли йдеться про асоціацію, яка займається комунікацією з органами влади мають на увазі лобістські структури. Але треба чітко розуміти – діалог – це не тільки лобі. І потрібно розділяти лобістські структури, що просувають інтереси окремих людей чи груп, від асоціацій, метою яких є дійсно взаємодія, пошук стратегій розвитку галузей, відкриття можливостей для галузі в цілому і це головна функція такого об’єднання. У бізнесу є один шлях до успіху – відповідати стандартам міжнародного ринку і вміти озвучувати владі свої потреби, проблеми, ставити питання, надавати пропозиції аби створювати умови для успішних рішень. Це і є діалог, і він мусить відбуватися не у пікетах під Кабміном чи Верховною Радою. Від того, що махають прапорами під Кабміном – держава не стане ефективним менеджером, вона буде хаотично, під впливом різних векторів приймати непослідовні рішення. На цьому ринку потрібно працювати спільно, а не перекладати один на одного обов’язки.
Наскільки перспективним може стати діалог українського бізнесу з владою у контексті українсько-китайських відносин?
У контексті відносин з Китаєм Україна має безумовні перспективи. Окремі компанії знаходять шляхи й успішно поставляють продукцію на цей ринок – і такий досвід важливий для України, а ті хто вже пройшов цей шлях, мають обмінюватися досвідом з тими, хто рухається у тому ж напрямку. Саме можливості, які є на міжнародних ринках і якими ми не користуємося, наштовхують на потребу об’єднати українську бізнес-спільноту для реалізації такого складного завдання, як освоєння китайського ринку. І асоціації це якраз те місце, де має відбуватися діалог представників галузі, формування стратегій розвитку бізнесу, а після цього актуальні питання спільно мають виноситися на обговорення з державними органами. І ці процеси повинні бути не хаотичними, а системними.
Урядові механізми можна і потрібно ефективно використовувати для українських експортерів, проблема в тому, що бізнес не завжди знає, як вони влаштовані.
Тобто певна платформа для комунікацій може стати важливим кроком у вибудовуванні ефективної моделі діалогу. Організаційно держава може стати ініціатором цього процесу, беручи на себе певні функції консолідації бізнес кіл. І насправді я не просто так говорю про цю модель – це китайська модель і вона чудово там працює. Держава стимулює розвиток асоціацій, які виконують частину її функцій і роблять це ефективніше, ніж державні структури. Так при Міністерстві комерції КНР існує Асоціація, яка приймає досить вагомі рішення про дотацію компаній, розподіл квот. Союз між Асоціаціями та державою відмінно працює у Китаї. Я працював у Європі, на Близькому Сході, в Китаї і зауважу, що китайська модель серйозно відрізняється від інших і нам є чому у них повчитися, особливо долаючи перехідну ланку на шляху до ринкової економіки. Насправді є окремі галузеві ассоціації, які вже сьогодні активно розвиваються у цьому напрямку, особливо це стосується галузей, що представлені великими гравцями, наприклад металургія. Дрібні компанії, звичайно, мають менше шансів виходу на закордонні ринки. Для дрібних компаній, які хочуть освоювати нові великі ринки, зокрема китайський – особливо ефективно об’єднуватися в асоціації, торгові спілки. Це складний та правильний шлях. Можливо він не приносить одразу стільки бенефіцій, як бачиться з першого погляду, але він дасть результати у довгостроковій перспективі.
Що заважає налагодженню такого процесу в Україні?
В першу чергу, це відсутність бізнес-культури. Наше суспільство і бізнес-середовище ще має зрости до цього етапу. Типові проблеми повторюються з ряду в ряд і вони говорять саме про невміння вести бізнес. І тут важливо розуміти стан українського бізнесу в цілому та об’єктивно оцінювати його можливості, якщо ми говоримо про пошук шляхів до побудови справді ефективного діалогу.
Загалом основні галузеві напрями представлені спеціалізованими асоціаціями та об’єднаннями, але далеко не всі з них здатні виконувати свої функції, формувати пропозиції. І це не лише організаційна проблема асоціацій, це проблема й самого бізнесу.
Працюючи на посаді радника Віцепрем’єра я зіткнувся з проблемою експортерів не лише в Китай, а з проблематикою нашого бізнесу та експортерів у Німеччині, Ізраїлі, Словаччині. І хочу зазначити, що на 80% коло проблем при експорті до Китаю ідентичне проблемам експорту, наприклад до Німеччини. І якщо в роботі з китайською стороною можна послатися на культурну, ментальну різницю, то з німцями, начебто, все зрозуміло – європейці, чітко говорять чого хочуть, механізми міжурядової взаємодії налагоджені, причому здебільшого не зусиллями нашої сторони, а зусиллями німецької сторони і, такі питання як експорт продовольства чітко входять до зони інтересів Німеччини. Але навіть при дотації, формуванні централізованої роботи з Німеччиною є проблеми. І дуже часто є попит на товар, а у нас просто не знаходиться компанії, яка може поставити його відповідно до міжнародних стандартів та запиту. Типова ситуація – я фермер і я хочу, щоб у мене все забирали зі складу і платили хороші гроші. Я при цьому не хочу брати на себе ніяких зобов’язань чи додаткових функцій: доставка, пакування. Тому що не виходить будувати бізнес-процеси: сегментація, консолідація, пошук спеціалістів, маркетинг і так далі. І від цього уся проблема.
Чи існує єдина торговельно-економічна стратегія відносин із Китаєм?
Насправді, як такого офіційного документа – немає. Як немає його і по інших країнах. Ні по Китаю, ні по Німеччині, ні по Африці, де в України є великі перспективи. І тут знову ж таки, можна по-різному дивитися на це питання. Можна вийти під Кабмін та кричати: “Давай експортну стратегію по Китаю”. Але від цього нічого не зміниться. Проте щоб там не говорили, наразі в Україні є задекларована робота з Китаєм з підготовки техніко-економічного обґрунтування лібералізації торгівлі при умові розумного виконання такої роботи, але і великі ризики – вартість помилок може бути дуже високою. Є великі перспективи та з ними потрібно впоратися. Але якщо у держави протягом довгого часу немає єдиної економічної політики, це справді може призвести до негативних наслідків. І ключове питання, якщо таку стратегію напише у чистому вигляді держава – це буде фікція. Повертаючись до потреби діалогу – такі напрацювання мають бути результатом взаємодії між бізнесом, державою та асоціаціями. В цій площині перед нами стоїть першочергове завдання вибудувати систему реалізації проектів в Україні, які етапи має проходити ініціатива аби вийти на міждержавний рівень і в принципі це і є основа комунікаційної платформи. Безумовно методів має бути багато, але діалог на єдиній платформі – це один з інструментів, який реально повинен допомогти розпочати цей процес.
З боку китайської сторони є зацікавленість в активізації бізнес-процесів взаємодії з Україною?
Так, насправді китайці зацікавлені у співпраці. І тут потрібно висловити окрему подяку Повноважному послу Китаю в Україні, пану Фань Сяньжуну, він усіляко підтримує усі ініціативи з вибудовування українсько-китайських взаємин та сприяє їх розвитку. Але Посольство не може надавати нам пропозиції, ми самі повинні їх формувати, орієнтуючись на знання китайського ринку і тоді Посольство може посприяти комунікації з тими структурами, які нам потрібні.
Від того, що махають прапорами під Кабміном – держава не стане ефективним менеджером, вона буде хаотично, під впливом різних векторів приймати непослідовні рішення. На цьому ринку потрібно працювати спільно, а не перекладати один на одного обов’язки.
Посольство КНР готове нам допомагати у такому форматі, але головна проблема залишається невирішеною – китайці не бачать обсягів українського ринку для того, щоб приходити сюди з локалізацією. Інша справа – якщо з’явиться держпрограма, яка створюватиме цей ринок, стимулюватиме, сформує його чіткі правила. Мінінфраструктури та Мінекономіки готові брати участь у налагодженні процесів. Є активна позиція учасників ринку, є вже сталі налагоджені зв’язки, підтримка офіційних структур з боку КНР, не вистачає діяльної асоціації та сформованого комплексного розуміння, в яких напрямках рухатись, до того ж сформованого у діалозі усіх учасників ринку: експортерів, власників проектів, бізнесу, Асоціації українсько-китайського співробітництва та державного сектору.
Україні потрібно вибрати напрями, у яких не тільки є перспективи з погляду обсягу ринку, а й з точки зору представленості активних учасників, здатних цей процес витягнути. Це стосовно стратегії та можливостей. Але хочу відзначити, якщо говорити про передумови єдиної стратегії українсько-китайського співробітництва, мені здається, що останнім часом вони з’являються. Принаймні в деяких учасників з’явилися свої чіткі плани роботи – це крок до стратегії.
